м. Кам'янське. Колегіум № 16


запам'ятати

 



Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Дистанційна освіта на Класній оцінці
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія 5-й Міжнародний освітній онлайн-форум

Сторінка соціального педагога

 

 

 

      Коли учневі звертатись до соціального педагога

 

 

  • Якщо у твоїй родині є проблеми, які тебе постійно турбують, заважають нормально вчитися та відчувати себе щасливим;
  • якщо хтось примушує тебе до вчинків, що суперечать нормам моралі, пригнічують твою гідність, а ти не знаєш як себе поводити у такій ситуації;
  • якщо ти відчуваєш, що тобі потрібна допомога лікаря або юриста, проте не наважуєшся звертатися до батьків, чи тобі здається, що всі інші відвернулися від тебе і ніхто тебе вже не зрозуміє...

 

 

 

 

СЛОВНИЧОК ОСВІЧЕНОГО УКРАЇНЦЯ.

ЯК МОЖНА І НЕ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО ЛЮДЕЙ

 

ЯК ГОВОРИТИ ПРО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

 

Ми-то назву змінили, але чи змінили ми те, про що говоримо? Змінити назву – мало, треба зрозуміти сутність, – пояснює Лариса Байда з Національної асамблеї людей з інвалідністю.

 

 

Вона наводить цитату з конвенції про права осіб з інвалідністю, де у преамбулі сказано: інвалідність – термін, що еволюціонує.

Його можна розширювати. Наприклад, включити в нього людину з поганим зором, але недостатньо поганим для отримання відповідної групи.

– Інвалідність – не медичний термін! – наголошує Байда. – Ми звикли, що таку людину розглядають як хворого. Але "конвенція" на перше місце ставить людину, а потім її порушення.

"Аустистичний спектр", "ДЦП" – діагнози, тому називати людину "аутистом", "ДЦП-шником" – некоректно.

Кажіть "людина" і додавайте "з аутизмом", "з контузією" тощо – і не помилитеся, радить експертка.

Також варто відмовитися від слів на кшталт "обмежені можливості", "неповносправний", "з особливими потребами".

– Коли говорять "з особливими потребами", завжди питаю: "Ви про кого? Це хто?". Особливі потреби є у всіх. Ви любите приймати гарячий душ, наприклад, я холодний, – каже Байда.

Прийнятним є термін "з особливими освітніми потребами".

Але його теж треба вживати правильно. Тут мова не лише про дітей з інвалідністю, а про усіх, хто потребує підтримки в певний проміжок часу.

– Це може бути дитина з Латинської Америки, яка говорить тільки іспанською мовою, але змушена піти в український перший клас, і їй потрібна підтримка вчителя, який додатково вчитиме з нею українську мову.

Це може бути дитина з аутистичним спектром, якій потрібен вчитель-асистент. Чи вчитель жестової мови для нечуючої дитини.

Але ось від терміну "особливі діти" щодо дітей з інвалідністю варто відмовитися.

 

 

– Це може бути дуже велика група дітей. Ми так можемо говорити про талановитих дітей, дітей-ромів, про дітей-переселенців і так далі, – додає фахівчиня. – Ми уже налякані й починаємо боятися вживати "дитина з інвалідністю", але це правильний термін.

За її словами, людей з інвалідністю люблять показувати або героїчними, або немічними.

– Кажуть: "Прикутий до інвалідного візка". Та не прикутий! Візок – це ноги людини, можливість пересування, – каже експертка, підкреслюючи що так люди "пересуваються", а не "ходять" чи "їздять".

Товариство нечуючих людей вирішило, що їх треба називати глухі або слабкочуючі.

Є Товариство сліпих, але доречніше казати "незрячі".

– Інколи ще кажуть "люди з помірною та глибокою розумовою відсталістю". У світі є два різні терміни "люди з інтелектуальними порушеннями" та "люди з психічними порушеннями".

Інтелектуальні – це синдром Дауна, спектр аутизму. А психічні – це розлади на кшталт роздвоєнення особистості або шизофренії. 

 

ОБРАЗЛИВІ СЛОВА ЩОДО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

 

На вулиці, особливо між підлітками, можна почути образливе: "Ти що, даун?", "Дебіл!", "Ідіот".

Від цих слів варто відмовлятися.

– За Радянського Союзу довгий час люди з інвалідністю здебільшого були в закритих закладах, навіть діти.

Інвалідність у нас була негативною кличкою, образою для людини. Це вживають, але з цим треба працювати в школах, – пояснює Байда.

Вона розповідає, що у багатьох країнах є програми, які вчать сприймати людей з інвалідністю, починаючи з дитячих садочків.

Ще одне неприйнятне слово – "каліка". Воно образливе.

Можна казати "люди, які отримали каліцтва", або "люди з ампутацією".

"Каліка" кажуть з різних причин. Це пов'язане і з нашою ментальністю.

Про себе так можуть казати люди з інвалідністю у стані шоку, або з сарказмом, але нам так говорити про них не варто. 

Те саме стосується слова "контужений". Якщо людина пережила такий стан, варто казати чоловік чи жінка "з контузією".

 

ОБРАЗИ ЗА НАЦІОНАЛЬНІСТЮ

 

 

"Негр"

На сьогоднішній день термін "негр" вживають не для того, щоб похвалити або засвідчити повагу, а щоб зробити боляче.

Люди в Україні досить грамотні, багато читають, подорожують, знають історію і культуру народів, але останнім часом часто трапляються прояви нетолерантного ставлення саме з боку тих, кого можна б вважати інтелігенцією, – каже віце-президент Африканської Ради в Україні Діалло Ісса Садіо.

 

"Афроукраїнець"

Це слово – приклад заперечення громадянства, розповідає фахівчиня з питань недискримінації і членкиня мережі "Ініціатива Розмаїття" Яна Салахова:

– Згадка про людей як про іноземців чи "не-громадян" через їхню етнічну ідентифікацію фактично виключає цих людей з соціуму, до якого вони належать.

Громадян України, які мають африканське походження, коректно називати афроукраїнці.

 

"Хач"

Цим словом у нас називають людей кавказької національності, хоча воно має зовсім інше значення.

Хач, хачик – на Кавказі так називали вірмен, розповідає Маммадов Паша з Всеукраїнського Конгресу народів Кавказу.

У перекладі з тюркської це означає хрест. "Хачик" означає хрестоносець.

– У давнину азербайджанці (мусульмани) називали хачами вірмен, оскільки вони були першими, хто прийняв християнство, тобто носили хрест, – каже Хачатрян Ліліт з ВГО Форум народів України.

Тобто, у широкому розумінні, "хачами" можна називати усі народи, які сповідують християнство.

 

 

 

"Вихідці з Кавказу"

Цей термін часто використовують в контексті кримінальності представників цих етнічних груп, каже Салахова.

Він увійшов до п’ятірки "лідерів" за кількістю згадувань за результатами моніторингу мови ворожнечі в українських ЗМІ, який проводив проект "Без Кордонів" ГО "Центр Соціальна Дія" впродовж 2014 року.

Його вживати не варто, краще називати конкретну країну походження людини.

 

"Жид"

Це слово єврейська громада України не вважає коректним, а оскільки сама меншина обирає, як її варто називати, цю думку потрібно поважати, – каже В'ячеслав Ліхачов з Конгресу національних громад України.

 

"Цигани"

 Рома назвати циганом – це ніби українця назвати хохлом– пояснює віце-президентка Ромського жіночого фонду "Чіріклі" Зола Кондур.

У побуті не всі люди знають, що цигани – це роми. Вони звикли, що народ називають так. Інколи на тренінгах нас запитують "А хто це?".

Народ – "роми", це правильне звертання. На першому Всесвітньому з'їзді ромів у 1971 році вирішили, що треба використовувати саме назву народу, – розповідає Кондур.

Тому у всіх міжнародних документах використовують терміни "роми", "кочівники".

– Якщо читати статтю із заголовком "Цигани вкрали щось", це одразу негативно сприйматимуть. Ніби цигани лише крадії, – додає правозахисниця.

Хоча у культурі чи мистецтві можна казати "циганський романс", це сприймається по-іншому.

 

 


Пам'ятаймо, що діти вчаться жити у життя:
 

  • Якщо дитину постійно критикують — вона вчиться ненавидіти.
  • Якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності.
  • Якщо дитину висміюють — вона стає замкнутою.
  • Якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити з почуттям провини.
  • Якщо дитина зростає в терпимості — вона вчиться сприймати інших.
  • Якщо дитину підбадьорюють — вона вчиться бути справедливою.
  • Якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути чесною.
  • Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.
  • Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі!