м. Кам'янське. Колегіум № 16


запам'ятати

 



Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Національна дитяча гаряча лінія

Сторінка психолога

   Психологія - надзвичайна наука. Це наука про людську душу. Вона допомагає людині пізнавати себе, вирішувати проблеми, вчитися керувати своєю поведінкою, долати труднощі, радіти кожній миті свого життя.

   Психологія формувалась упродовж століть і бурхливо розвивається в сучасних мовах. Таку роль психології в людському житті передбачив один із самих видатних психологів Жан Піаже. Він запевняв, що в ХХІ столітті психологія стане однією із провідних наук. І це в дійсності так.

   Тиждень Психології зайняв своє місце  серед інших предметних тижнів,    оскільки з психологією пов язаний весь начально - виховний процес. А. Макаренко писав: "Педагогіка - це майстерня, психологія -  інструмент, яким там працюють".  Предметний  психологічний тиждень розширив та поглибив знання учнів про науку психологію, розпалив інтерес до неї, збагатив знання про внутрішній світ власної особистості та особистості інших людей, розкрив секрети спілкування, прагнення до самопізнання, розвиток  творчого потенціалу,

створення позитивного емоційного настрою.

 

 

 

Що таке булінг?

 

Булінг (від англ. Bully - хуліган, забіяка, насильник) - психологічний терор, побиття, цькування однієї людини іншою. Є ще модифікації - мобінг і кібербулінг.

Мобінг - дії менш радикальні - обзивання, непристойні жарти, плітки.

Кібербулінг - цькування через інтернет, соцмережі, смс, електронну пошту.

 

Основні ознаки булінгу:

  • Нерівність сил агресора і жертви.
  • Повторюваність насильства. Одиничний випадок - це приватний конфлікт.

 

Учасники:

У колективі, де відбувається булінг, є умовний розподіл ролей:

  • Булер (агресор).
  • Пасивні учасники.
  • Спостерігачі.
  • Жертва.

Хто такий булер?

 

  • Булер або агресор. Є стереотип, що це діти з неблагополучних сімей або з категорії школярів «сила є-розуму не треба». Але статистика говорить про інше. Часто, це діти з задатками лідера, із хороших сімей, але з «неблагополуччям» у моральній сфері, у розвитку емоційного інтелекту, із підвищеною фізичною активністю і великими претензіями до світу.

 

Пасивні учасники або «свита»

 

  • Це найближче оточення булера. Його друзі або просто ті, хто вирішили, що вигідніше схвалювати його дії (навіть просто сміхом).
  • Якщо булер популярний у школі, то його поведінку схвалюють, щоб увійти в число вибраних. Але рідко хто зізнається, що переходить на бік «свити» не тільки заради популярності, але в більшій мірі з почуття самозбереження.

 

Спостерігачі

 

  • Вони не завдають ударів, вони не знімають відео, і не схвалюють того, що відбувається. Коли вони бачать цькування, вони не знаходять сил, щоб щось зробити, але і відвести очі теж не в силах.
  • І в цьому їхня біда, адже відомо, що ті, хто бачать трагедію, отримують велику психологічну травму, ніж жертва. Вони можуть обговорювати це між собою, зрідка обмовитися вдома про те, що відбувається, перетравлювати наодинці з собою, у записах щоденника.
  • До речі, саме з цієї групи ті, хто в результаті душевних метань, усе ж вирішується вивести проблему в світ дорослих.

 

Хто може стати жертвою цькування?

 

  • Єдиного портрета немає. Жертву вибирають за принципом «не такий», а критерій може бути будь-який: розумний / тупий, худий / жирний, високий / низький, кучерявий / рудий і т.д.
  • Головне, щоб людина була з низьким рівнем опірності, а інакшість знайти можна в будь-якій людині.
  • Цькування може тривати у класі роками, тому що ніхто з учасників не бачить безпечного виходу. І саме самозбереження змушує їх адаптуватися під те, що відбувається.

 

Як визначити, що над дитиною йде цькування

Перелік «дзвіночків»:

  • Зниження апетиту (або навпаки, переїдання), настрою.
  • Прогулює школу або просить часто залишити вдома, «хворіє».
  • Підлітка не запрошують на свята / дні народження. Не розповідає про школу і однокласників, відповідає коротко, не любить цю тему.
  • Уникає спільних шкільних заходів. Критикує те, що раніше вважав цінним. Просить «підвищити статус» за рахунок покупки речей.
  • «Втрачає», «упускає» речі. «Випадково» рве одяг, часто спотикається.
  • Не запрошує однокласників до себе.
  • Ходить, з опущеними плечима.
  • Став більш дратівливим, або навіть агресивним до слабших (брати, сестри, тварини, мама, бабуся).
  • Це можуть бути ознаки чого завгодно, закоханості, підліткових «бур», але так само і булінгу. Але в будь-якому випадку, наявність декількох ознак говорить про те, що дитині потрібна підтримка.
  • Якщо підвести підсумок, то головна причина поширення цього явища це те, що всі учасники не сприймають те, що відбувається всерйоз.
  • Навіть дитина, над якою знущаються, спочатку думає, що це разові ситуації, треба перетерпіти. Усі сподіваються, що цей випадок не такий, що «розсмокчеться». Але на жаль, коли все зайшло надто далеко, підліток може вже не знайти в собі сил і віри попросити про допомогу.

 

Допомога дітям

  •  Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не важливо, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.
  •  Іноді діти думають, ніби це їхня власна вина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться.
  •  Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно зробити в цій ситуації, разом урахуєте всі тонкощі.
  •  Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій доньці може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.
  •  Сприйміть серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гірше, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. Іноді корисно звернутися до батьків бешкетника. В інших випадках варто в першу чергу зв'язатися з учителем або завучем. Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-бешкетника, зробіть це в офіційних умовах, наприклад, у присутності завуча.
  •  У багатьох країнах є закони і правила, що стосуються знущань. Дізнайтеся про подібні у вашому місцевому самоврядуванні. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам, імовірно, буде потрібно звернутись в органи правопорядку.

 

Правила для свідків

 Якщо ви стали очевидцем кібер-буллінгу, існує три типи правильної поведінки:

1) виступити проти буллера (дати йому зрозуміти, що такі його дії оцінюються вами негативно), 

2) підтримати жертву (особисто чи в публічному віртуальному просторі висловити думку про те, що кібер-булінг – це погано; цим Ви надаєте емоційну підтримку, так необхідну жертві),

3) повідомити дорослим про факт некоректної поведінки в кібер-просторі.

            Можливе тимчасове блокування

            Програми, що забезпечують миттєвий обмін повідомленнями, мають можливість тимчасового відключення, можна заблокувати отримання повідомлень з певних адрес, навіть змінити телефонний номер.

            Пауза в спілкуванні руйнує взаємопідсилювані автоматизми кібер-буллінгу, особливо якщо він мотивований втечею буллерів від нудьги і не супроводжується буллінгом у реальному житті.

Правила для батьків

            Важливо, щоб ці профілактичні дії з впровадження правил, або дії допомоги у випадку нападів батьки робили спокійно і впевнено, даючи дітям позитивний емоційний ресурс захищеності, підтримки.

            Своє хвилювання і тривогу можна обговорювати з іншими дорослими, наприклад, іншими батьками, діти яких були жертвами буллінгу (програма дій школи може включати організацію таких зустрічей).

            Варто також поставити до відома педагогів, поінформувати про наявність проблеми, адже це дозволить їм більш уважно і цілеспрямовано відстежувати ситуації традиційного буллінгу, поєднання якого із кібер-буллінгом є особливо небезпечним.

            Якщо хтось із батьків приніс до школи роздруківку негативних повідомлень, отриманих дитиною, варто провести тематичні батьківські збори, щоб обговорити проблему.

 

Виховання здорових стосунків може допомогти зупинити булінг.

            Попередження булінгу та втручання у разі такого інциденту – це більше, ніж просто його припинення. Це сприяє також розвитку здорових стосунків.

            Здорові стосунки передбачають взаємодію між людьми на основі взаємної поваги, чи то особисто, чи через Інтернет.

            Метою є надання допомоги у забезпеченні того, щоб усі учні мали здорові, безпечні, засновані на взаємній повазі і доброзичливі стосунки з усіма людьми в їх житті.

            Вчителі, батьки та інші дорослі надають підтримку і дають особистий приклад дітям, показуючи їм, якими мають бути здорові стосунки.

            Позитивні стосунки дітей з іншими дітьми залежать від позитивних стосунків із дорослими.

            Учні, які здатні підтримувати здорові стосунки, навряд чи будуть знущатися з інших, скоріше вони будуть підтримувати учнів, які є об’єктом булінгу, і будуть більш здатними досягти своїх цілей в освіті.

            Пропагування здорових стосунків є головним способом запобігання булінгу і створення безпечної і приязної атмосфери у школі.

Давайте будемо уважні один до одного!

 


 

 

11 січня у всьому світі інтенсивно вчаться дякувати

Всесвітній день “Дякую” відзначають 11 січня в усьому світі з легкої руки ООН і ЮНЕСКО. Це найввічливіше свято у році не має покищо особливих традицій. Єдине, що треба робити, святкуючи, це - дякувати.


В Україні Всесвітній день "Дякую" відзначають з 2008 року.

 

 

Запровадили таку дату аби нагадати людям про гарні манери та вміння висловлювати вдячність. Як би там не було, тепер щорічно 11 січня є самою «ввічливою» датою в році. Цього дня бажано подякувати усім близьким та рідним, тим, хто є поруч із вами та тим, хто вам небайдужий. 

 

На жаль, усі ми іноді забуваємо про величезне значення хороших манер і не завжди дякуємо людям за гідні вчинки. Відомо, що просте слово «дякую» іноді означає більше, ніж будь-які матеріальні винагороди. Магія цього слова дарує нам позитивні емоції і надихає на нові дії.  Тому існування такого свята цілком виправдана.

 

 

Вважається, що дякування — одна з тих дій у житті людини, котру можна виконати лише за допомогою мови,

 

спеціально витворених для цього висловів. Найуживанішими формами подяки є ДЯКУЮ та СПАСИБІ, які незрідка

 

мають при собі слова, що посилюють вираження вдячності: щиро, сердечно, красно і т. ін.

 

Щодо походження цих слів, то більшість мовознавців сходяться в думці, що слово «спасибі» походить від слів Спаси Біг. А от українське «дякую» має більш складне походження.

Філологи твердять, що це ніщо інше, як запозичення з польської мови — де вимовляється, як «дзенькую». А от поляки своє подячне слово перейняли від німців. Отже німецьке «данке», запевняють словесники, — німецького походження. Це слово у різних варіантах є спільним для багатьох східнослов'янських мов.


    Психологи кажуть, що слово "дякую" дійсно чарівне і здатне творити дива. Крім того слова вдячності здатні змінити наше життя на краще, бо вони налаштовують позитив та покращують взаємовідносини. А тому частіше кажіть «дякую» і тоді добрих справ у вашому житті буде більше.

День «Дякую» відзначається в багатьох країнах. Його шанують нарівні з іншим схожим святом - Всесвітнім днем подяки, яке відзначається 21 вересня.

Учні колегіуму дякують батькам, вчителям, друзям, однокласникам за взаємну підтримку, любов, допомогу, тепле відношення, радість від спілкування! Від сказаних слів подяки на душі стає світло, на обличчі

з' являється посмішка! Хай ці слова стануть девізом кожного нового дня і нас чекають тільки перемоги!

 

 

 

 

 

Пам'ятайте:

 

* Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

* Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

* Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

* Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

* Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

* Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

* Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

* Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї "навчальну фобію".

 

Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму.

Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з'являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу 

 

 

 

 

7 правил по збору портфеля

 

Нова канцелярія вже давно куплена і чекає своєї години. Збираючи дитину перший раз в перший клас, хочеться покласти в портфель всі канцелярські багатства. Не поспішайте. Необхідний вміст портфеля вчитель зазвичай озвучує на перших батьківських зборах. А ваше завдання - навчити дитину правильно збирати портфель.

Правило 1: дитина повинна самостійно збирати - розбирати портфель. Щоб добре орієнтуватися у власному портфелі, дитина повинна збирати - розбирати його самостійно. Інакше, замість того щоб слухати вчителя, він велику частину уроку шукатиме в портфелі необхідні речі. Навіть якщо в портфелі всього одне відділення (хоча в більшості сучасних ранців їх як мінімум три), дитині буде потрібно не меншого 10-15 хвилин, щоб знайти потрібну річ в незнайомих надрах портфеля.

Правило 2: портфель треба збирати щодня. Щодня в портфелі скупчується безліч непотрібних папірців, крихт і всіляких «цінних», але абсолютно непотрібних в школі речей. Стежите, щоб дитина щодня виймала з портфеля весь вміст, викидав сміття і складав назад в портфель тільки необхідні речі.

Правило 3: нічого зайвого. Завдання батьків - стежити, щоб дитина не носила з собою зайвої тяжкості. По санітарних нормах, що діють, більше трьох кілограмів піднімати перво- классникам не рекомендується. Окрім покладених за програмою 2-3 підручників і 2-3 зошитів, в ранці першоклашки обов’язково лежатимуть пенал з ручками і олівцями, щоденник, рахункові палички, підставка для книг і сніданок. В результаті набирається якраз близько трьох кілограмів. Перший час батькам доведеться контролювати, що дитина кладе в портфель, а потім він буде це робити самостійно.

Правило 4: гігієнічне приладдя. Навіть у платних школах туалетний папір часто відсутній, не кажучи вже про муніципальні заклади. Тому в портфелі завжди повинні лежати невеликий рулон туалетного паперу і упаковка вологих серветок. Якщо дитина соромиться діставати в школі туалетний папір, покладете її в непрозорий пакет.

Правило 5: окремі контейнери для їжі. Практично у всіх школах дітям недостатньо стандартних шкільних сніданків і батьків просять давати дитині з собою додатковий сніданок - декілька бутербродів, сік і печиво. Незалежно від того, яку їжу ви даватимете дитині, для неї потрібні спеціальні контейнери з кришкою, що щільно закривається. Часто батьки упаковують їжу у фольгу або в поліетиленові пакети. Але упакована таким чином їжа може розкришитися. До того ж, якщо носити її без контейнера, весь вміст портфеля пропахет їжею. Поясните дитині, що, перекусивши, він повинен всі обгортки і порожні пакети покласти назад в контейнер і щільно закрити його.

Правило 6: іграшки залишаються удома. Іграшкам в портфелі робити нічого. Якщо дитина дуже наполягає, домовитеся, що він діставатиме іграшки з портфеля тільки на зміні, а перед початком уроку знову прибере їх в портфель. Можна, наприклад, укласти угоду, що при першій скарзі вчителя з приводу ігор на уроках - іграшки залишаються удома.

Правило 7: мінімум дорогих речей. Питання, давати чи ні дитині в школу мобільний телефон, до цих пір залишається спірним. Мобільний телефон (і інші дорогі речі) не є предметами першої необхідності. У більшості шкіл у вестибюлях встановлені безкоштовні телефони-автомати. В крайньому випадку дитина може подзвонити з канцелярії або з пункту охорони. Якщо ви все-таки вважаєте, що телефон йому необхідний, поясните йому, що на час уроків необхідно відключати звук і прибирати телефон в портфель. Крім того, необхідно пам’ятати, що телефон може загубитися або бути вкраденим. Це відноситься і до наручного годинника, який діти часто знімають на фізкультурі і забувають надіти.

 

 

 

 

Поради щодо спілкування:

 

  • Ставлення людей до вас ніби віддзеркалює ваше ставлення до них;
  • Хто любить людей, того й люди люблять;
  • Виявляйте ініціативу в приязному ставленні до інших;
  • Цікавтеся людьми, що оточують вас, їхніми турботами і радощами;
  • Ніколи не користуватиметься популярністю той, хто не цікавиться справами інших людей;
  • Учіться ставити себе на місце іншої людини;
  • Вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: "даруйте", "перепрошую", "дякую", "будь ласка" та інші. Ввічливість обеззброює;
  • Використовуйте кожну нагоду для спілкування. 

 

 

 

 

Для успішного встановлення контактів із людьми треба:

 

  • Якомога швидше знайти спільні інтереси;
  • По-дружньому ставитися до співрозмовника (усміхатися, уважно слухати);
  • Не виявляти до співрозмовника зверхності;
  • Щиро цікавитися співрозмовником, тим, що він говорить;
  • Враховувати поведінку та термінологію людини, з якою говорите;
  • Нападами та лайкою людей не переконаєте;
  • Для того, щоб переконати когось, треба "знайти необхідні аргументи, правильно їх упорядкувати і сформулювати;
  • Намагайтеся діяти незалежно від свого настрою.

 

Пам’ятка  «Як займатися особистісним саморозвитком»

 

1. Проявляй у всьому неухильну наполегливість

2. Спробуй уявити які особистісні якості тобі будуть потрібні у самостійному  житті. Подумай які якості ти можеш сформувати зараз, під час навчання.

3. Проаналізуй індивідуальні особливості виконання навчальних завдань. Дай собі відповідь на такі запитання:

                   -   для чого ти навчаєшся, які мотиви навчання?

                   -   чи вмієш ти ставити навчальні завдання і самостійно їх вирішувати?

                   -   як ти звично контролюєш себе?

                   -   чи довго можеш лишатися працездатним?

                   -   коли протягом дня працюєш продуктивніше?

                   -   чи вмієш ти зосереджуватися на навчальних завданнях?

                   -   яким чином ти запам’ятовуєш матеріал?

                   -   які недоліки твоєї навчальної діяльності тобі можуть заважати?

            4. Формуй і тренуй в собі якості культури розумової праці.

            5. Коли берешся за будь-яку справу подумай який результат повинен отримати.

            6. Старайся наперед оцінювати свої можливості.

            7. Навчися своїм примхам відповідати чітко і коротко «ні».

            8. Вчися не тільки виробляти свою думку, а й виказувати її.

            9. Старайся самостійно виконувати завдання, що стосуються твого власного життя.

           10.  Не бійся помилок, просто їх треба своєчасно виправляти.

           11.  Чесно визнавай неправоту, пам’ятай що впертість – самозахист слабкої людини.

 

 

 

 

                       Як розвинути пам’ять

 

      Невпинно стікає час, немов у піщаному годиннику. Шаленим галопом мчить технічна революція. Сучасна людина працює набагато менше, аніж у минулому столітті, тому що левову частку її роботи виконують машини… Інколи складається враження, що й думаємо набагато менше, особливо підростаюче покоління. Дедалі частіше можна стати свідком чи співучасником таких подій, що цілковито переконують: а деградація все-таки опановує наші душі. Зрозуміло, що насамперед говоритимемо про дітей шкільного віку, адже найбільшою проблемою для батьків є неуспішність їхньої дитини. А чи знаєте ви, що найпершою причиною неуспішності є неуважність. Дитині складно запам’ятовувати сказане вчителем на уроці, вона забуває записати домашнє завдання, не пам’ятає прочитаний твір, не може його переказати… Ці нюанси можна перераховувати і далі, але потрібно задуматися над тим, чи ми приділяємо належну увагу дітям, чи вчимо вчитися, чи допомагаємо розвивати їхні навички і здібності, увагу і пам'ять, мислення. Тож пропонуємо поради, які допоможуть не лише дітям, але й дорослим покращити свою пам'ять і розвинути здібності, що сприятимуть вам на шляху до успіху. 

  

      Думайте

За словами німецького письменника Г.Ліхтенберга, люди мало запам'ятовують з прочитаного тому, що надто мало думають самі. Тому неодмінно потрібно прагнути в усьому знайти смисл. Вчіться не тільки відповідати на запитання, а й ставити їх Спробуйте посперечатися з автором, висуваючи при цьому свої аргументи. Якщо відповіді на ваші запитання є в книзі, — ви проконтролюєте себе, якщо ні, — спробуйте відповісти самі, перевіривши одночасно переконливість авторської позиції.

      

      Цікавтесь

Англійський філософ Б.Стюард повчав: «Не читай нічого, що не бажаєш запам'ятати, і не запам'ятовуй нічого, що не збираєшся застосовувати». Тому, щоб добре запам'ятати, потрібно мати зацікавленість. Потрібна установка на запам'ятовування, інтерес, які поліпшать роботу довгострокової пам'яті та загальну працездатність.

 

     Будьте готові

Усім відомо, що не хочеться змінювати плани, коли ви вже на щось налаштувалися. Певного настрою на роботу потребує і книга. Навіть не тільки настрою, а й готовності до справи, яка багато в чому залежить від вашої ерудиції. Бо нове краще допомагають запам’ятати певні асоціативні враження, пов’язані з набутою інформацією. Поміркуйте над тим, що ви знаєте про запропоновану тему, оцініть, наскільки нові дані поповнять ваші знання.

До роботи зі складним матеріалом корисно спеціально підготуватися: почитати на цю тему ще щось, може, більш популярне.

 

      Не топчіть сліди

Давно встановлено, що найкращий спосіб забути щойно вивчене — спробувати зразу запам'ятати щось потрібне. Знаючи це, не вчіть фізику після математики, а історію після літератури.

 

      Озирніться довкола

Це ефективний спосіб боротьби із забуванням. Уявіть обставини, за яких відбувалося явище, і ви зможете все згадати, тому що одночасні враження мають властивість викликати одне одного. Наприклад, вузлик на пам'ять, пов'язаний із певною ситуацією, згодом допомагає пригадати і той момент, що спричинив його появу.

 

      Учіть від А до Я

Смисл цієї закономірності в тому, що вся інформація має сприйматися як щось ціле, а не як окремі уламки чогось невідомого. Звісно, це не означає, що ви маєте терміново оволодіти відразу всім матеріалом. Цього зробити просто не вдасться. Краще над ним попрацювати упродовж кількох днів, ніж у гонитві за швидким результатом забути вже до наступного ранку.

 

     Дійдіть до суті

Перш ніж запам'ятати основні думки, відомості, потрібно зрозуміти їхню суть, пов'язати головні думки із засвоєним раніше матеріалом. Міцно запам'ятовується те, що зрозуміле і поєднане з теперішніми знаннями. Пам'ять міцна, якщо вона ґрунтується на зв'язках, асоціаціях, розумінні, а не на механічному заучуванні.

За останніми показниками досліджень, осмислене запам’ятовування у 28 разів ефективніше, аніж механічне.

 

      Виберіть головне

Запам'ятати абсолютно все — неможливо. Наша пам'ять довго зберігає лише невелику частину (14—15%) отриманої інформації. Тому необхідно відібрати для запам'ятовування найголовніше, найпотрібніше. Хто прагне запам'ятати все, той не пам'ятає майже нічого.

 

      Нічого не запам'ятовуйте «в лоб»

Чому? А тому, що єдине, що ми знаємо про пам'ять як процес (як стверджує Франц Лезер у своїй книжці «Тренування пам'яті»), — це те, що нічого не можна запам'ятати «в лоб». Пам'ять відмовляється працювати, коли над нею чинять насильство. Не запам'ятовуйте навмисне. Запам'ятовувати навмисне не годиться, але кожне сприйняття має бути якомога повнішим.

 

      Не все одразу

Не робіть спроб негайно досягти повного засвоєння й удосконалення знань. Ми найчастіше намагаємося засвоїти все сповна, та, на жаль, це вдається зрідка. Щоб оволодіти знаннями, ми йдемо по спіралі. І за такого руху кількість перетворюється на нову якість. Краще, коли, ознайомившись цілком з усім матеріалом, ми повертаємося до нього втретє чи вдесяте, постійно наближаючись до розуміння істини.

 

      Засвоєння попереднього не є умовою для переходу до наступного

Кожен із нас погодиться з думкою: «Я краще зрозумів пройдений матеріал тільки тоді, коли дізнався про наступне...» Це означає, що треба мати на увазі загальний зміст матеріалу, що вивчається. Особливо, коли ми самі собі педагоги.

 

 

 

 

    ЯК ГОТУВАТИ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ

 

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.

2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.

3. Точно й детально записуй, що задано з кожного предмета.

4. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясовуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.

5. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.

6. Якщо матеріал, який подавали на уроці, є для тебе складним, повтори матеріал цього ж дня, навіть якщо наступний урок буде лише через кілька днів.

7. Починаючи виконувати завдання, думай не тільки про те, що треба зробити (тобто про зміст завдання), а й про те, як (за допомогою яких прийомів, засобів) це можна зробити.

8. У разі потреби звертайся по допомогу до дорослого або до однокласників.

9. Починаючи виконувати уроки, відкрий щоденник, подивися, чи всі завдання ти записав.

10. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначи­ти, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.

11. Прибери зі столу все зайве - те, що може відвертати твою увагу. Приготуй те, що потрібно для виконання першого завдання (підручник, зошити, карти, олівці, словники, довідники тощо). Після того як підготуєшся до першого уроку, прибери все й приготуй те, що потрібно для виконання наступного.

12. Між уроками роби перерви.

13. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.

14. Перш ніж виконувати письмові завдання, зрозумій і вивчи правила до них.

15. Читаючи параграф підручника, став собі запитання: про що (або про кого) йдеться в цьому тексті тощо.

16. Шукай зв'язок кожного нового поняття, явища, про яке ти дізнаєшся, з тим, що ти вже знаєш. Співвіднось нове з уже відомим. Стеж за тим, щоб це були не випадкові, зовнішні зв'язки, а головні зв'язки за змістом.

17. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацьовуй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів.

18. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, упродовж кількох днів, рівномірно розподіляючи навантаження.

19. Готуючись до усних уроків, викорис­товуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал. До них необхідно звертатися, відповідаючи на уроці. Чим краще ти вмієш користуватися картами, схемами, таблицями, тим вищою буде оцінка.

20. Спробуй у підготовці усних завдань використовувати метод «5 П», розроблений американськими психологами1. За даними психологів США, такий метод дає змогу зосере­дити увагу на найважливішому в тексті й сприяє кращому його запам'ятовуванню.

21. Складай план усної відповіді.

22. Перевіряй себе.

 

Пам'ятай

  Ми найкраще запам'ятовуємо:

• те, чим постійно користуємося;

• те, до чого нам треба буде повернутися (перервані дії);

• те, що нам потрібно;

• те, що ми можемо пов'язати з іншими нашими знаннями й уміннями;

• те, що пов'язано з нашими переживаннями (і приємними, і неприємними).

 

Метод ключових слів

 

Ключові слова - найважливіші в кожному абзаці.

 

Ключове слово має сприяти відтворенню відповідного абзацу. Згадуючи ключові слова, ми одразу згадуємо весь абзац.

  • Читаючи абзац, вибери для нього одне-два ключових слова. Після вибору ключових слів запиши їх у тій послідовності, яка потрібна для виконання завдання.

До кожного ключового слова постав запитан­ня, що дасть змогу зрозуміти, як воно пов'язане з відповідним розділом тексту. Обміркуй і спробуй зрозуміти цей взаємозв'язок.

  • З'єднай два сусідніх ключових слова за допо­могою запитань.

Після поєднання кожного ключового слова зі своїм розділом тексту і з наступним ключовим словом утвориться ланцюжок. Запиши цей ланцюжок  і спробуй його вивчити . Перекажи текст спираючись на цей ланцюжок.

 

Метод 5-П

 

1-П  - Переглянь текст швидко.

2-П  - Придумай до нього запитання.

3-П  - Познач олівцем найважливіші місця.

4- П  - Перекажи текст.

5- П  - Переглянь текст повторно.

 

 

 

 

ПАМ’ЯТКА

ЯК ПОКРАЩИТИ СВОЮ КОМУНІКАБЕЛЬНІСТЬ

 

  • Серйозно шукайте собі друзів.
  • Відкрито виявляйте цікавість до іншої лю­дини.
  • Ідіть назустріч людям із відкритим серцем.
  • Усміхайтеся до того, як почнете розмовляти.
  • Питайте інших про їхні інтереси.
  • Спочатку відрекомендуйтесь самі, називаючи своє ім’я.
  • Ставте людині запитання.
  • Самі говоріть менше.
  • Відповідайте на кожне поставлене до вас за­питання.
  • Допомагайте іншим перебороти труднощі.
  • Виявляйте сердечність.
  • Будьте спокійними й незворушними.
  • Будьте терплячими й оптимістичними.
  • Говоріть чітко й мелодійним голосом.
  • Дивіться на людину зацікавлено.
  • Виявляйте розуміння.
  • Уважно слухайте співрозмовника.
  • Тримайте себе спокійно і впевнено.
  • Обережно висловлюйте свою точку зору

        

 

 

Обираючи професію – обираєш майбутнє.

"Якщо корабель не знає, до якого причалу

він тримає курс, то ніякий вітер

не буде йому супутнім."

(Сенека)

   

    Життя постійно ставить нас перед вибором. У дитинстві з багатьох іграшок вибираємо найулюбленішу, у школі віддаємо перевагу найцікавішим, на наш погляд, предметам… Обираємо товаришів, друзів, коханих.

    Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Вибір професії – найголовніший чинник того, як складеться ваше подальше життя та як ви в ньому будете себе почувати.

    Адже всім хочеться не лише заробляти гроші, але й реалізувати свій потенціал та отримувати справжнє задоволення від своєї діяльності.

    Як не помилитися у виборі своєї дороги, свого майбутнього, щоб бути щасливим у праці.

Існує формула вибору професії, яка в загальному вигляді показує, як прийняти оптимальне рішення.

 

Хочу:   бажання, цікавість, прагнення;

Можу:  здібності, таланти, стан здоров'я;

Треба:  стан ринку праці, соціально-

економічні проблеми в регіоні;

Зона оптимального вибору (ЗОВ).

 

Алгоритм професійного самовизначення

Крок 1

Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.

Крок 2

Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.

Крок 3

Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.

Крок 4

Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професіїі співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.

Крок 5

Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.

Крок 6

Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.

Крок 7

Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.

Крок 8

Дізнайся в міському (районному) та обласному центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.

Крок 9

Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог. Якщо вони, в основному, співпадають, або є можливість їх подальшого розвитку, тоді ти на правильному шляху. Якщо вони частково не співпадають, тоді з’ясуй, у чому причина, та розроби план самовиховання і саморозвитку необхідних для цієї професії якостей. Якщо вони, на твій погляд, повністю не співпадають, тоді тобі необхідно порадитись зі спеціалістом-психологом або професійним консультантом. Враховуючи його поради, відкоригуй подальший план своїх дій.

Крок 10

Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.

Крок 11

Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Крок 12

Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

Зробивши остаточний вибір, розроби план самопідготовки до зустрічі з майбутньою професією, включаючи вибір навчального закладу. Не відступай перед труднощами, будь наполегливий у досягненні поставленої мети.

 

 

 СПІВПРАЦЯ ПСИХОЛОГА З ПЕДАГОГІЧНИМ КОЛЕКТИВОМ

 

 

Психологічна служба є порівняно молодим структурним підрозділом освітніх закладів. Тому досить часто вчителі, адміністрація школи, а іноді й самі психологи недостатньо виразно уявляють собі, яким чином вона має функціонувати і сприяти підвищенню ефективності навчально-виховного процесу.

 

На думку Ю.3. Гільбуха, який одним із перших в Україні опікувався проблемами шкільної психологічної служби, у стосунках психолога з вчителями привертають увагу два моменти. Перший - це тенденція до повної відстороненості вчителя від функцій шкільної психологічної служби, до уникнення будь-якої участі в їхній реалізації. Вчитель займає позицію клієнта, якого повинні обслужити. Часто до цього додається ще й прагнення виконувати роль вимогливого критика. Другий момент - ставлення до особистості шкільного психолога як до чарівника, зобов'язаного одним рухом чарівної палички розв'язати будь-яку дидактичну чи виховну проблему.

 

Обидві ці установки є помилковими. В них виявляється переоцінка фізичних та методичних можливостей шкільного психолога, і водночас недооцінка професійного потенціалу педагога.

 

Якщо психолог обстежив важкого учня, визначив діагноз і намітив шляхи подолання його проблем, склав корекційну програму, то хто має забезпечити її реалізацію? В окремих випадках психолог сам проводить корекційні заняття з таким учнем. Проте безпосередньо контактувати з усіма школярами, які потребують корекційного впливу, він знову ж таки не має фізичної можливості. Тому, якщо корекційний вплив не здійснюється у вигляді спеціально організованих заходів, а реалізується безпосередньо у навчально-виховному процесі, як втілення педагогічного принципу індивідуального підходу, то таку роботу можуть виконувати педагоги і батьки.

 

У розпорядженні психолога є потужні психодіагно-стичні інструменти. Але можливості їхнього використання обмежені і досить специфічні, оскільки вони використовуються у штучних лабораторних умовах. А для визначення психологічного діагнозу часто потрібні факти, які характеризують навчання та поведінку учня у звичайних, природних умовах. Хто може доповнити такими відомостями результати обстеження? Звичайно, Тільки педагог та батьки.

 

Отже, психолог і педагог є однаковою мірою необхідними суб'єктами шкільної психологічної служби. Без активної участі всього педагогічного колективу школи така служба неможлива. Інакше кажучи, сама по собі присутність у школі практичногопсихолога ще не означає наявності в ній психологічної служби.

 

 Психолог має домагатись від клієнта правильного формулювання запита

 

Приклади неправильних запитів:

 

1) від завуча: "обстежити інтелект учнів 5-го класу";

 

2). від батька: "зробити так, щоб син мене слухався";

 

3) від учня: "порадити, яку професію обрати після закінчення школи".

 

Приклади правильних запитів:

 

1) від завуча: "з'ясувати, хто з учнів 3-х класів і з якої причини має труднощі в адаптації до умов навчання у школі II ступеня";

 

2) від батька: "визначити причини ускладнення взаємостосунків з сином і шляхи їх усунення";

 

3) від учня: "визначити коло професій, які відповідають його здібностям, інтересам, потребам".

 

За потреби психолог залучає до своєї роботи педагогів. Так, педагог на прохання психолога може проводити педагогічне спостереження за тим чи іншим учнем, звертаючи особливу увагу на його поведінку, емоційні реакції у різних ситуаціях, оцінюючи ефективність вибраних способів педагогічного впливу на нього.

 

Функціонування психологічної служби в освітніх закладах має відповідати певним принципам. Ці принципи викладені в етичному кодексі психолога, їх порушення може призвести до завданої клієнту шкоди, до дискредитації психолога як фахівця. Слід зазначити, що іноді дотриманню психологом професійної етики перешкоджають інші особи, що не мають достатньої інформації про специфіку його роботи. Предметом професійної діяльності практичного психолога є внутрішній світ іншої людини. Тому йому кожного разу необхідно вирішувати питання, як надати клієнту допомогу, і водночас не розпоряджатися його долею, не хазяйнувати у його душі.