Сторінка соціального педагога
Коли учневі звертатись до соціального педагога
- Якщо у твоїй родині є проблеми, які тебе постійно турбують, заважають нормально вчитися та відчувати себе щасливим;
- якщо хтось примушує тебе до вчинків, що суперечать нормам моралі, пригнічують твою гідність, а ти не знаєш як себе поводити у такій ситуації;
- якщо ти відчуваєш, що тобі потрібна допомога лікаря або юриста, проте не наважуєшся звертатися до батьків, чи тобі здається, що всі інші відвернулися від тебе і ніхто тебе вже не зрозуміє...
СЛОВНИЧОК ОСВІЧЕНОГО УКРАЇНЦЯ.
ЯК МОЖНА І НЕ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО ЛЮДЕЙ
ЯК ГОВОРИТИ ПРО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ
– Ми-то назву змінили, але чи змінили ми те, про що говоримо? Змінити назву – мало, треба зрозуміти сутність, – пояснює Лариса Байда з Національної асамблеї людей з інвалідністю.
Вона наводить цитату з конвенції про права осіб з інвалідністю, де у преамбулі сказано: інвалідність – термін, що еволюціонує.
Його можна розширювати. Наприклад, включити в нього людину з поганим зором, але недостатньо поганим для отримання відповідної групи.
– Інвалідність – не медичний термін! – наголошує Байда. – Ми звикли, що таку людину розглядають як хворого. Але "конвенція" на перше місце ставить людину, а потім її порушення.
"Аустистичний спектр", "ДЦП" – діагнози, тому називати людину "аутистом", "ДЦП-шником" – некоректно.
Кажіть "людина" і додавайте "з аутизмом", "з контузією" тощо – і не помилитеся, радить експертка.
Також варто відмовитися від слів на кшталт "обмежені можливості", "неповносправний", "з особливими потребами".
– Коли говорять "з особливими потребами", завжди питаю: "Ви про кого? Це хто?". Особливі потреби є у всіх. Ви любите приймати гарячий душ, наприклад, я холодний, – каже Байда.
Прийнятним є термін "з особливими освітніми потребами".
Але його теж треба вживати правильно. Тут мова не лише про дітей з інвалідністю, а про усіх, хто потребує підтримки в певний проміжок часу.
– Це може бути дитина з Латинської Америки, яка говорить тільки іспанською мовою, але змушена піти в український перший клас, і їй потрібна підтримка вчителя, який додатково вчитиме з нею українську мову.
Це може бути дитина з аутистичним спектром, якій потрібен вчитель-асистент. Чи вчитель жестової мови для нечуючої дитини.
Але ось від терміну "особливі діти" щодо дітей з інвалідністю варто відмовитися.
– Це може бути дуже велика група дітей. Ми так можемо говорити про талановитих дітей, дітей-ромів, про дітей-переселенців і так далі, – додає фахівчиня. – Ми уже налякані й починаємо боятися вживати "дитина з інвалідністю", але це правильний термін.
За її словами, людей з інвалідністю люблять показувати або героїчними, або немічними.
– Кажуть: "Прикутий до інвалідного візка". Та не прикутий! Візок – це ноги людини, можливість пересування, – каже експертка, підкреслюючи що так люди "пересуваються", а не "ходять" чи "їздять".
Товариство нечуючих людей вирішило, що їх треба називати глухі або слабкочуючі.
Є Товариство сліпих, але доречніше казати "незрячі".
– Інколи ще кажуть "люди з помірною та глибокою розумовою відсталістю". У світі є два різні терміни "люди з інтелектуальними порушеннями" та "люди з психічними порушеннями".
Інтелектуальні – це синдром Дауна, спектр аутизму. А психічні – це розлади на кшталт роздвоєнення особистості або шизофренії.
ОБРАЗЛИВІ СЛОВА ЩОДО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ
На вулиці, особливо між підлітками, можна почути образливе: "Ти що, даун?", "Дебіл!", "Ідіот".
Від цих слів варто відмовлятися.
– За Радянського Союзу довгий час люди з інвалідністю здебільшого були в закритих закладах, навіть діти.
Інвалідність у нас була негативною кличкою, образою для людини. Це вживають, але з цим треба працювати в школах, – пояснює Байда.
Вона розповідає, що у багатьох країнах є програми, які вчать сприймати людей з інвалідністю, починаючи з дитячих садочків.
Ще одне неприйнятне слово – "каліка". Воно образливе.
Можна казати "люди, які отримали каліцтва", або "люди з ампутацією".
"Каліка" кажуть з різних причин. Це пов'язане і з нашою ментальністю.
Про себе так можуть казати люди з інвалідністю у стані шоку, або з сарказмом, але нам так говорити про них не варто.
Те саме стосується слова "контужений". Якщо людина пережила такий стан, варто казати чоловік чи жінка "з контузією".
ОБРАЗИ ЗА НАЦІОНАЛЬНІСТЮ
"Негр"
– На сьогоднішній день термін "негр" вживають не для того, щоб похвалити або засвідчити повагу, а щоб зробити боляче.
Люди в Україні досить грамотні, багато читають, подорожують, знають історію і культуру народів, але останнім часом часто трапляються прояви нетолерантного ставлення саме з боку тих, кого можна б вважати інтелігенцією, – каже віце-президент Африканської Ради в Україні Діалло Ісса Садіо.
"Афроукраїнець"
Це слово – приклад заперечення громадянства, розповідає фахівчиня з питань недискримінації і членкиня мережі "Ініціатива Розмаїття" Яна Салахова:
– Згадка про людей як про іноземців чи "не-громадян" через їхню етнічну ідентифікацію фактично виключає цих людей з соціуму, до якого вони належать.
Громадян України, які мають африканське походження, коректно називати афроукраїнці.
"Хач"
Цим словом у нас називають людей кавказької національності, хоча воно має зовсім інше значення.
Хач, хачик – на Кавказі так називали вірмен, розповідає Маммадов Паша з Всеукраїнського Конгресу народів Кавказу.
У перекладі з тюркської це означає хрест. "Хачик" означає хрестоносець.
– У давнину азербайджанці (мусульмани) називали хачами вірмен, оскільки вони були першими, хто прийняв християнство, тобто носили хрест, – каже Хачатрян Ліліт з ВГО Форум народів України.
Тобто, у широкому розумінні, "хачами" можна називати усі народи, які сповідують християнство.
"Вихідці з Кавказу"
Цей термін часто використовують в контексті кримінальності представників цих етнічних груп, каже Салахова.
Він увійшов до п’ятірки "лідерів" за кількістю згадувань за результатами моніторингу мови ворожнечі в українських ЗМІ, який проводив проект "Без Кордонів" ГО "Центр Соціальна Дія" впродовж 2014 року.
Його вживати не варто, краще називати конкретну країну походження людини.
"Жид"
– Це слово єврейська громада України не вважає коректним, а оскільки сама меншина обирає, як її варто називати, цю думку потрібно поважати, – каже В'ячеслав Ліхачов з Конгресу національних громад України.
"Цигани"
– Рома назвати циганом – це ніби українця назвати хохлом, – пояснює віце-президентка Ромського жіночого фонду "Чіріклі" Зола Кондур.
У побуті не всі люди знають, що цигани – це роми. Вони звикли, що народ називають так. Інколи на тренінгах нас запитують "А хто це?".
Народ – "роми", це правильне звертання. На першому Всесвітньому з'їзді ромів у 1971 році вирішили, що треба використовувати саме назву народу, – розповідає Кондур.
Тому у всіх міжнародних документах використовують терміни "роми", "кочівники".
– Якщо читати статтю із заголовком "Цигани вкрали щось", це одразу негативно сприйматимуть. Ніби цигани лише крадії, – додає правозахисниця.
Хоча у культурі чи мистецтві можна казати "циганський романс", це сприймається по-іншому.
Пам'ятаймо, що діти вчаться жити у життя:
- Якщо дитину постійно критикують — вона вчиться ненавидіти.
- Якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності.
- Якщо дитину висміюють — вона стає замкнутою.
- Якщо дитина зростає у докорах — вона починає жити з почуттям провини.
- Якщо дитина зростає в терпимості — вона вчиться сприймати інших.
- Якщо дитину підбадьорюють — вона вчиться бути справедливою.
- Якщо дитина зростає в чесності — вона вчиться бути чесною.
- Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.
- Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості — вона вчиться знаходити любов у цьому світі!