м. Кам'янське. Колегіум № 16


запам'ятати

 



Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Дистанційна освіта на Класній оцінці
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія 5-й Міжнародний освітній онлайн-форум

Для батьків майбутніх першокласників

Поради батькам майбутніх першокласників

 

Перший раз - у перший клас! 

 

 

     Вступ до школи - переломний момент в житті кожного малюка. Початок шкільного навчання кардинальним чином міняє весь його спосіб життя.

    Властиві дошкільникам безпечність, безтурботність, занурення в гру змінилися життям, наповненим безліччю вимог, обов'язків і обмежень: тепер дитина повинна щодня ходити в школу, систематично і напружено працювати, дотримуватися режиму дня, підкорятися всіляким нормам і правилам шкільного життя, виконувати вимоги вчителя, займатися на уроці тим, що визначене шкільною програмою, старанно виконувати домашні завдання, добиватися добрих результатів в учбовій роботі і т.д. 
   У цей же період життя, в 6-7 років, міняється і вся психологічна зовнішність дитини, перетворюються його особа, пізнавальні і розумові можливості, сфера емоцій і переживань, круг спілкування. 
   Своє нове положення дитина не завжди добре усвідомлює, але обов'язково відчуває і переживає його: він гордиться тим, що став дорослим, йому приємне його нове положення. Переживання дитиною свого нового соціального статусу пов'язане з появою «внутрішньої позиції школяра» (Л.І.Божович). 
   Наявність «внутрішньої позиції школяра» має для першокласника велике значення. Саме вона допомагає маленькому учневі долати мінливості шкільного життя, виконувати нові обов'язки. Це дуже важливо на перших етапах шкільного навчання, коли учбовий матеріал, який потрібно засвоїти дитині, об'єктивно одноманітний і не дуже цікавий. 
   Багато хто з сьогоднішніх першокласників є вельми досвідченим в учбових заняттях ще до приходу в школу. Посилена підготовка до школи, відвідування підготовчих занять, дошкільних ліцеїв, гімназій і так далі частенько приводить до того, що вступ до школи втрачає для дитини елемент новизни, заважає пережити значущість цієї події. 
  У підтримці в першокласника «внутрішньої позиції школяра» неоціненна роль належить батькам. Їх серйозне відношення до шкільного життя дитини, увага до його успіхів і невдач, терпіння, обов'язкове заохочення старань і зусиль, емоційна підтримка допомагають першокласникові відчути значущість своєї діяльності, сприяють підвищенню самооцінки дитини, його упевненості в собі. 

 

 

 

Нові правила


  Багаточисельні «можна», не «можна», «треба», «належить», «правильно», «неправильно» лавиною обрушуються на першокласника. Ці правила пов'язані як з організацією самого шкільного життя, так і з включенням дитини в нову для нього учбову діяльність. 
     Норми і правила деколи йдуть врозріз з безпосередніми бажаннями і спонуками дитини. До цих норм потрібно адаптуватися. Більшість школярів-першокласників достатньо успішно справляються з цим завданням. Можна погодитися з думкою ряду психологів, що здоровий, допитливий, віруючий в себе і уміючий будувати взаємини з іншими людьми малюк без серйозних проблем включається в шкільне життя. 
   Проте початок шкільного навчання є для кожної дитини сильним стресом. Всі діти поряд з відчуттями радості, що переповнюють їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається в школі переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників в перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти, здавалося б, без приводу вередують, гарячаться, плачуть. 
    Період адаптації до школи, пов'язаний з пристосуванням до її основних вимог, існує у всіх першокласників. Лише в одних він триває один місяць, в інших - одну чверть, в третіх - розтягується на весь перший навчальний рік. Багато що залежить тут від індивідуальних особливостей самого малюка, від самої дитини, від тих передумов опанування учбової діяльності, що є у нього. 

 

 

 

Психофізіологічна зрілість
 

    Включення в нову соціальну середу, початок освоєння учбової діяльності вимагають від дитини якісно нового рівня розвитку і організації всіх психічних процесів (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення), вищої здібності до управління своєю поведінкою. 
    Проте можливості першокласників в цьому плані поки що досить обмежені. Це багато в чому пов'язано з особливостями психофізіологічного розвитку дітей 6-7 років.
    За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою (що і забезпечує можливість переходу до систематичного навчання). Проте найбільш важливі, специфічно людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, у дітей цього віку ще не завершили свого формування (розвиток лобових відділів мозку закінчується лише до 12-14 років, а за деякими даними - лише до 21 року), унаслідок чого регулюючий і гальмівний вплив кори виявляється недостатнім. 
    Недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям особливостях емоційної сфери і організації діяльності. Першокласники легко відволікаються, не здібні до тривалого зосередження, володіють низькою працездатністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі.
   Моторні навики, дрібні рухи рук ще дуже досконалі, що викликає природні труднощі при опануванні письма, роботі з папером і ножицями і ін. 
   Увага учнів 1-х класів ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка. 
  У першокласників (як і у дошкільників) добре розвинена мимовільна пам'ять, що фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події його життя.
   Довільна пам'ять, що спирається на вживання спеціальних прийомів і засобів запам'ятовування, у тому числі прийомів логічної і смислової обробки матеріалу, для першокласників поки що не характерна через слабкість розвитку самих розумових операцій. 
   Мислення першокласників переважно наочно-образне. Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, узагальнення, аналізу, логічного виводу дітям необхідно спиратися на наочний матеріал. Дії «в голові, про себе» даються першокласникам поки що важко, внаслідок недостатньо сформованого внутрішнього плану дій. 
    Поведінка першокласників (через вказані вище вікові обмеження в розвитку довільності, регуляції дій) також нерідко відрізняється неорганізованістю, незібраністю , недисциплінованістю. 
   Ставши школярем і приступивши до опанування премудрощів учбової діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність у відповідності з поставленими цілями і намірами. 
  Батьки і вчителі повинні розуміти, що вступ дитини до школи само по собі ще не забезпечує появи цих важливих якостей. Вони потребують спеціального розвитку. І тут необхідно уникати досить поширеного протиріччя: з порогу школи від дитини вимагають того, що лише ще має бути сформоване.
   Відомий вітчизняний психолог Л.І. Божович писала із цього приводу: «Жоден вчитель ніколи не зажадає від школярів вирішення таких арифметичних завдань, розв’язанню яких він заздалегідь їх не навчив. Але багато вчителів вимагають від учнів організованості, старанності, відповідальності, акуратності і ін. і в той же час не піклуються про те, щоб заздалегідь дати дітям відповідні уміння і навики і виховати у них відповідні звички».
   Першокласники, що вже переступили семирічний рубіж, є більш зрілими в плані психофізіологічного, психічного і соціального розвитку, чим шестирічні школярі. Тому семирічні діти, за інших рівних умов, як правило, легше включаються в учбову діяльність і швидше освоюють вимоги масової школи. 
Перший рік навчання визначає деколи все подальше шкільне життя дитини. У цей період школяр під керівництвом дорослих здійснює надзвичайно важливі кроки в своєму розвитку.

 

 

 

 

 

Багато чого на цьому шляху залежить від батьків першокласника.
 

Тест для батьків


1. Чи хоче ваша дитина йти до школи?

2. Чи приваблює вашу дитину в школі те, що вона там багато про що довідається і їй буде цікаво вчитися?

3. Чи може ваша дитина самостійно займатися якою-небудь справою, що вимагає зосередженості протягом 30 хвилин (наприклад, працювати з конструктором)?

4. Ваша дитина в присутності незнайомих почувається вільно, незакомлексовано?

5. Ваша дитина уміє складати за малюнком розповіді, не коротші п’яти речень?

6. Чи може вона розповісти напам’ять кілька віршів?

7. Чи вміє змінювати іменники за числами?

8. Ваша дитина вміє читати по складах або, що краще, цілими словами?

9. Чи вміє вона рахувати до десяти і у зворотньому порядку?

10. Може вирішувати прості задачі на віднімання або додавання одиниці?

11. Має тверду руку (упевнено тримає олівця тощо)?

12. Любить малювати й розфарбовувати картинки?

13. Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

14. Може зібрати розрізаний малюнок із п’яти частин за одну хвилину?

15. Знає назви диких та домашніх тварин?

16. Може узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом “овочі” помідори, моркву, цибулю)?

17. Чи може ваша дитина працювати самостійно — малювати, збирати мозаїку тощо?

18. Може розуміти й точно виконувати словесні інструкції?

Результат тестування залежить від кількості позитивних відповідей (“Так”) на питання тесту.

Якщо їх:

15-18 балів — дитина цілком готова до школи;

10-14 балів — дитина багато чого вже вміє, та слід звернути увагу на зміст тих питань, на які ви відповіли “Ні”. Саме він підкаже вам, над чим необхідно попрацювати;

9 та менше балів — необхідно звернутися до спеціалістів, дитина потребує значної уваги й роботи з нею.

Результати тесту можуть вас розчарувати. Але не опускайте рук. Щоб поліпшити ситуацію, в сім’ї із дитиною необхідно виконувати вправи, завдання, гратися з нею. Пам’ятаючи, що заняття повинні бути бажаними як із вашого, так і з її боку. Дитина не повинна перевтомлюватися, тривалість занять ви маєте корегувати самостійно, зважаючи на її стан. Заняття повинні бути регулярними, позбавленими непосильних для дитини навантажень.

 

 

 

Загальні  поради батькам першокласників

 

1. Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.

2. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте    образливих слів.

3. Не підганяйте її, розрахувати час - це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.

4. Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

5. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводь себе гарно!",

"Щоб не було поганих оцінок!" тощо. У дитини попереду важка праця.

6. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй

розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня).

7. Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9. Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: "Якщо ти будеш добре вчитись, то ..." Часом умови ставляться важкі - й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники стомлення, перевантаження.

15. Пам'ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню,      лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

 

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день - і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в       цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива  від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.

 

 

 

 

Поради батькам щодо зняття психологічного напруження у дітей

 

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

 

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, -хворобливість і хвилювання.

 

2. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

 

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

 

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

 

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

 

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

 

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

 

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має  для першокласників,  оскільки це та діяльність, без  якої  дитина шести років  не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  умови,  необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  доцільно батькам  учнів першого класу  подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час.  Причому,  чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку.

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей,  поведінку уявних персонажів, їх  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей  у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

 

 

 

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

 

 

 

 

 

 Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:

-  повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

-  Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

-  Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

-  Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

-  В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

-  Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.